Як фільми отримують прибуток і які суми вони генерують — Delo.ua

До повномасштабного вторгнення український кінематограф значною мірою залежав від державного фінансування. Війна змінила цю модель, і тепер бюджетна підтримка виробництва скоротилася, а галузь була змушена шукати альтернативні джерела капіталу.

Практика показує, що зйомки можливі й без держпідтримки, завдяки приватним інвесторам, які розглядають кіно як окремий клас активів поруч із нерухомістю, землею чи криптовалютою.

Серед фінансових підтримувачів одного з новітніх українських повнометражних кінопроектів можна виділити кількох приватних інвесторів, а також одну з основних українських OTT-платформ. Вони сподіваються не тільки на повернення своїх інвестицій, але й на отримання прибутку.

Яка вартість створення фільму і коли він починає приносити прибуток?

За прогнозами продюсерів, середній період окупності інвестицій у кінопрокат складає приблизно 10-11 місяців. Це, звісно, враховує той факт, що фільм виходить у широкий прокат і знаходить свого глядача.

Для того щоб модель приватного інвестування в кінематограф діяла ефективно, індустрія повинна враховувати кілька ключових умов:

* системний підхід, що передбачає наявність великої кількості фільмів, а не лише одного окремого проєкту; кілька інвесторів повинні одночасно вкладати кошти в групу стрічок, щоб зменшити ризики.

* ясний розподіл ризиків і прибутків, в якому учасники співпраці заздалегідь узгоджують, хто і в якій мірі отримає вигоду чи понесе збитки в разі успіху або невдачі;

* обмежений чек одного інвестора, який орієнтовно не більш як $50 тис. від однієї особи, тоді як максимальний бюджет проєкту, на якому ще можна розраховувати на прибуток, тримається в межах приблизно $500 тис.

Цей метод сприяє залученню не лише спеціалізованих інвесторів у сфері кіно, а й керівників та підприємців середнього бізнесу, які раніше не інвестували в кінематографію.

Netflix та міжнародна дистрибуція: новий шлях до зростання прибутків

Все більш важливим і окремим джерелом доходу для української кіноіндустрії стає співпраця з міжнародними стримінговими сервісами. На Netflix зараз можна знайти кілька десятків українських фільмів і серіалів — це не просто тренд, а обґрунтоване комерційне рішення: національний контент показує досить високі рейтинги перегляду, що робить інвестиції в нього вигідними для платформи.

Суттєво, що мова йде не лише про придбання готового контенту. Існує практика, коли Netflix бере участь у проєкті вже на етапі виробництва, фінансуючи зйомки в обмін на дистрибуційні права. Це кардинально відрізняється від традиційної моделі прокату в Україні. Таким чином, ця стратегія дозволяє місцевим продюсерам зменшити фінансові ризики ще до прем'єри фільму.

Телевізійні групи також зазнають значних змін, подібно до кіноіндустрії. Якщо раніше, до початку війни, реклама на телебаченні забезпечувала 60-65% доходів великих медіа-холдингів, то тепер цей показник знизився до третини або навіть нижче. У відповідь на ці виклики компанії почали активно диверсифікувати свої доходи, зосереджуючи увагу на цифровій рекламі, отриманні грантів, розповсюдженні контенту на іноземні ринки та спонсорських інтеграціях безпосередньо у програми.

Ринок поки не приносить прибутку, але фінансовий потік має позитивну динаміку.

Попри зростання диверсифікації доходів, більшість гравців медіаринку станом на середину 2020-х не фіксують чистого прибутку. Причина -- у амортизації виробничих витрат, здійснених за довоєнними, вищими цінами. Тут значна частка контенту в ефірі й досі знята до вторгнення.

У той же час, у деяких компаній операційний грошовий потік залишається на позитивному рівні. Крім того, сума сплачених податків починає слугувати одним із показників, які учасники ринку відкрито використовують як підтвердження фінансової стабільності бізнесу.

Співпраця як ключ до виживання

Необхідність співпраці залишається основним мотивом, який підкреслюють майже всі провідні учасники української індустрії кіно та телебачення. Мова йде не лише про спільне створення контенту з міжнародними студіями (наприклад, спільні проєкти з французькими партнерами), а також про більш глибоке залучення:

* інтеграція дистрибуційних ресурсів,

* колективні переговори з міжнародними гігантами щодо знижок на придбання контенту,

Навіть уявне об'єднання українських медіа-компаній з великими OTT-платформами може призвести до формування значного гравця на ринку Східної Європи.

Один із перешкод на цьому шляху є законодавчі норми. У кількох європейських державах, таких як Франція та Німеччина, вже існують законодавчі акти, які регулюють співпрацю між платформами, виробниками контенту та телеканалами з метою захисту національної культурної продукції від впливу глобальних стримінгових сервісів. В Україні ж, аналогічні заходи наразі перебувають на стадії обговорення.

В цілому, український кінобізнес перебудовується з моделі, залежної від держфінансування, на змішану систему приватних інвестицій, міжнародної дистрибуції та стримінгових контрактів. Заробити на виробництві фільму в Україні можливо, адже окремі проєкти повертають вкладення менш ніж за рік).

Проте системний і масштабований бізнес вимагає не одного вдалого фільму, а

* портфеля проєктів,

* зрозумілого розподілу ризиків серед різних інвесторів,

* та експансії за межі виключно українського ринку завдяки співпраці з міжнародними платформами.

Для всієї галузі основним викликом залишається одне питання: чи зможе вона перетворити військову потребу в диверсифікації джерел доходів на стабільну конкурентну перевагу в умовах, що настануть після закінчення війни.