З тихих вулиць Німеччини до рідного Ірпіня: розповідь про художницю, що відновлює у дітей віру в чудеса.

Спокійна та сита Німеччина, творча робота, повна безпека та впевненість у завтрашньому дні - це те, що могло чекати на художницю Дар'ю Тарасенко за кордоном, де вона зустрічала 2023 рік. Тут Дарина займалася з дітьми, що переїхали з України, в арттаборах. Але коли після жахливої весни-2022 почав отямлюватися її рідний Ірпінь, Дар'я вирішила повертатися додому.

"В Україні також є діти, яким арттерапія може принести користь," – зазначає Дарина Коротко. "Я прагнула підтримати маленьких мешканців свого рідного Ірпеня."

І от поки багато хто вагався, чи варто повертатися додому, 36-річна Дар'я Тарасенко спокійно збирала валізу в Німеччині. Незабаром вона вже стояла в рідному місті, яке поступово приходило до тями після окупації.

Дитяча травма ледь не знищила мою мрію.

Дарина Тарасенко малювати почала ще у ранньому дитинстві. Майбутнє було зрозумілим: однозначно, вона обрала б творчі професії. На мрії мало не поставила хрест дитяча травма.

- У дворі діти розважалися, запустивши ціпок, і внаслідок цього я втратила око, - з важким зітханням говорить Дар'я Тарасенко. - Це, по суті, стало перешкодою для малювання; мене могли й не зарахувати до університету, адже я не сприймаю об'ємних зображень.

Через травму, отриману в дитинстві, їй довелося тривалий час носити пов’язку на оці, і знайомі жартома прозвали її "піраткою". Відсутність бінокулярного зору означає, що вона сприймає світ плоским, немов у фотографії, і не може точно визначати відстань до об'єктів. Це створювало значні труднощі для художників, але Дарина навчилася вловлювати глибину і пропорції, спостерігаючи за тінями та перспективою. Врешті-решт, їй вдалося вступити на факультет монументально-декоративного живопису.

Її головною спеціалізацією є оформлення стін, стель, створення фресок та мозаїк. Проте, звісно ж, Дарина не обмежується тільки цими напрямками.

Ірпінь знову засяяла жовто-блакитними кольорами.

На початку війни Дар'ю охопили сумніви: чи має сенс її професія в цей складний час? Яким буде її майбутнє, як вона зможе заробляти на життя? Протягом року вона залишалася в Україні, перебуваючи в більш безпечних західних регіонах, а потім вирішила відвідати маму, яка виїхала до Німеччини евакуаційним автобусом на самому початку вторгнення. І саме тут їй вдалося знову відкрити себе в тій роботі, яка, здавалося, стала зайвою.

Дар'я ділиться: «Я зустріла українських волонтерок, які організовували арттабори для дітей. Це надихнуло мене теж почати заняття з живопису. Незабаром я дізналася, що в Ірпені стартували арттабори для дітей. Мені прийшла в голову думка: якщо я можу приносити користь дітям тут, то, напевно, зможу трішки відволікти їх від війни й у своєму рідному місті».

Німецький стиліст в українських луках мотивував не кидати мистецтво

На рідній землі, щоб знайти спосіб заробітку, Дарія вирішила співпрацювати з подругою-блогеркою. Одна шила одяг, а Дарія займалася його художнім оформленням.

Одного разу я створила малюнок пір'їнки в жовто-блакитних відтінках. Ми надрукували його на футболках і виклали в соціальних мережах — і це стало справжнім хітом. Ці футболки користувалися найбільшим попитом, - ділиться спогадами художниця.

У вільний час, як усі, скролила стрічку інстаграму. У соцмережах часто миготіли пости німецького стиліста, громадського активіста, борця за права ЛГБТ та відданого прихильника України Франка Вільде. У них він показував світові війну в Україні без фарб: як насправді зараз тут живуть люди. Для цього неодноразово приїжджав до нашої країни, і не з порожніми руками: переганяв машини для ЗСУ, на які збирав гроші вдома. А ще щодня виставляв знімки в одязі із принтами у жовто-блакитних кольорах. Пропустити фото екстравагантного чоловіка було важко.

- Він активно підтримував Україну, що стало для мене великим джерелом натхнення. Тому я вирішила надіслати йому кілька футболок з нашими символами для його колекції, - розповідає Дар'я Тарасенко. - Я не сподівалася на відповідь, але він миттєво зреагував і надіслав адресу для доставки посилки.

Згодом мені вдалося зустрітися особисто завдяки волонтерам, які приєднали Дар'ю до зустрічі з Франком Вільде. Художниця підкреслює, що саме він надихнув її не зупинятися на шляху творчості навіть під час війни.

Зараз Дар'я продовжує волонтерити в арттаборах на дві країни: кілька місяців займається з дітьми в Україні, потім вирушає до Німеччини. Завдання для дітей вигадуює такі, щоб зберегти зв'язок із домівкою. Наприклад, просить намалювати чи розповісти, що вони пам'ятають про Україну. На таких заняттях у дітей часто виходять не просто пейзажі, а карти пам'яті. Хтось до дрібниць вимальовує бабусин двір з вишнями, хтось - улюблений сквер в окупованому та зруйнованому Бахмуті чи домашнього кота, що залишився вдома. Через фарби діти проживають тривогу і тугу, про які не завжди можуть сказати вголос.

Багато з них виявилися в ситуації, коли немає можливості повернутися додому, і цілком ймовірно, що вони залишаться за кордоном, починаючи забувати про Україну, - говорить Дар'я Тарасенко з сумом. - Дехто ще має спогади про школу, вулиці, улюблені місця для прогулянок. Але є діти, які нічого не пам'ятають, оскільки виїхали занадто маленькими. Тому я вважаю надзвичайно важливим зберегти образи України в їхній свідомості через арт-активності.

#

Інші публікації

У тренді

forcenews

Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на данний сайт.

© Force-news - Сила інформації. All Rights Reserved.