Жан Беленюк: “Маю бажання набити морду російським борцям, які підтримали Путіна”

Жан Беленюк: “Маю бажання набити морду російським борцям, які підтримали Путіна”

Хочемо домогтися, щоб росіян відстороняли довічно від міжнароднинх змагань, – каже Олімпійський чемпіон Жан Беленюк.

– Жане, світ масово відмовляється співпрацювати з російськими діячами культури. А що відбувається  у спортивній царині – московити вже стали ізгоями?

– Ще 28 лютого виконком Міжнародного Олімпійського Комітету рекомендував відсторонити спортсменів з РФ та Білорусі від  змагань. Левова доля Федерацій до цієї рекомендації дослухалася. Але окремі боксерські та теннісні організації не взяли  постанову до уваги. Втім є і хороша новина – росіяни не будуть присутні на “Уімблендоні” , однак це відбудеться завдячуючи рішенню оргкомітету турніру. І, звичайно, такий вибір мотивований тим, що Британія – надійний стратегіний партнер України у війні.

Наша  ініціатива – повністю відсторонити РФ від участі у МОК та міжнародних федераціях. Але з боку росіян іде активний супротив, тому що багато  федерацій очолюють предстаники з Росії. Вони шукають усі можливі варіації аби оминути санкції – намагаються дати громадянам РФ моживість брати участь в турнірах під нейтральним прапором або ставати учасниками команд інших країн. Є пооднокі випадки, коли навіть після таких хитрощів спортсменів з ганьбою відстороняють -так було з  автогонщиком, який зіганув під час вручення нагород. Але ми хочемо домогтися, щоб у питанні був комплексний підхід, а не лише очікування привідів у вигляді скандалів, як з тою зігою. Якщо активно працювати, то результат обов’язково буде. 

– Що заважає раз і назавжи розрубати цей вузол?

– У спорті ситуація приблизно така сама як у Європарламенті, де нас повністю підтримують країни Балтії, а енергозалежні від РФ країни намагаються поводитися менш  рішуче. Все залежить від того, наскільки росіяни глибоко інтегровані у ту чи іншу федерацію. Скажімо, когось активно спонсорують роскомпанії, відповідно вони напряму від них залежні.

У Верховній  Раді ми проглосували постанову, її суть – спортсмени, які відкрито підтримують політику Путіна, мають бути відсторонені від міжнародних змагань довічно. Бо після нашої перемоги, воне не мають права виходити  на майданчик знову так, ніби нічого не сталолся. Вони забов’язані  понести покарання. Доречі, наратив про те, що “спорт поза політикою” – саме  російська історія.  Менше з тим, як не парадоксально спортсменів  там активно юзають у всіх акціях на підтримку режиму. Вони – один з важливих важелів пропаганди. “Переможці”, байдуже, що часто-густо під допінгом.

– Які останні приклади  мракобісся за участі спортсменів країни-агресора?

– На заході на Лужниках з приводу приєднання Криму тамтешні чемпіони виходили на сцену, причому не зі своїми медалями. Там  доходить до абсурду, як і все у РФ. Зазначу, після того, як на цьому заході у футболці з літерою “Z” з’явився олімпієць Рилов, Міжнародна Федерація з плавання забронила йому участь у змаганнях  на дев’ять місяців. Кожен має розуміти, який буде результат після того, як його використали у подібних заходах. Тоді вже є привід задуматися, чи  варто чіпляти колодарську стрічку.

– Як і більшість тиранів Путін страждає на фетішизм до всього, що пов’язане з Олімпійськими іграми.  Навіть його неофіційна дружина – призерка-гімнастка. А на останніх Олімпійських іграх через допінгові скандали  росіянам не дозвлили підіймати триколор та вмикати їхній гімн. Вважаєте, то роззлютило президента РФ?

– У Путіна своя концепція бачення світу і “розвитку” України. Ніякі санкції  на його точку зору не вплинуть. Йому насправді  байдуже на  життя солдатів, спортсменів.  Він  не гребував олімпійським переми’ям, коли розпочав війну. Доречі, після цього провів свої власні Олімпійські Ігри у Ханти-Мансійську,  де брали участь чотири країни – Білорусь, Вірменія, Казахстан та РФ,  остання отримала 99% золота. Мабуть, результом були задоволені.

– Але світова спільнота продовжує тактику ізоляції.  З теріторії Росії вже перенесено міжнародний чемпіонат з улюбленого путінського виду спорту дзюдо….

–  Не відомо, чи воно б’є йому по яйцях. Певний, що  він на це не зважає, його пропаганда  продовжує промивати народу мізки, що навколо всі вороги, а від них нічого доброго не можна чекати. Так все пояснюють, мовляв, хочуть зачепити їхнього улюбленноо президента.

–  А він дійсно мав особисті видатні спортивні досягненння, як це роками розказували зі шпальт газет? Неозброєнинм оком помітно, що останім часом Путін здав. Це деморалізує росіян?

– З нього малювали  крутого дзюдоїста, але я не знаю його результатів, можливо, і займався спортом у юнацтві. Були часи, коли він і на коні скакав, і з Лукашенком в хокей грав. Все це виключно для того, щоб продемострувати портрет “сильного лідера”. А по суті, то ні про що. Ми ж знаємо, що він при владі 22 роки, а люди за цей час молодшими не стають. Логічно, що його фізичні можливості не стають ліпшими. Так, ходять чутки, що у нього рак та інші захворювання, і зокрема через це він веде “бункерне життя”. Нажаль, щоб давати вказівки на винищення людей, Путіну не треба мати серйозну фізичну підготовку.

–  Є питання щодо позиції наших відомих спортсменів, які переобулися нальоту. Скажімо, боксер Олександр Усік ще нещодавно  не міг визначитися чий Крим, раптово вступив до Тероборони, потім її покинув. Це  флюгерство?

– Я знайомий з Усіком, але не настільки добре вивчав його заяви, щоб коментувати ситуацію. В нього буде важливий бій з Джошуа, до якого готується. Це важливо. Щиро бажаю Олександру успіху.

Є факт відносно футболіста Тимощука, який відмовчався з приводу війни, зробивши свій вибір на користь теплої посади у РФ. З ним все зрозуміло. З колоборантами маємо діяти жорстко, їх вже почали позбавляти держаних нагород. Наприклад є такий бронзовий призер зі стрибків з жердиною Денис Юрченко, він багато років мешає у так званій ДНР – його ордени за заслуги перед держаю відібрали.( Крім того рішенням дисциплінарної комісії  МОК у 2016 році  Юрченко  був дискваліфікований з Олімпійських ігор в Пекіні 2008 року і позбавлений бронзової олімпійської медалі через те, що в його аналізах знайшли допінг. – Країна)

Щодо Криму, цікаво, що особисто я останній раз був у Алушті у 2014 році на зборах, як раз  за кілька днів до так званого референдуму. Після того  ніких візитів туди не робив.

– І з росіянами стосунків не підтримував…

– Особливих стосунків не було. Російські борці постійно намагалися брататися, хоча мені завжди то було неприємно. У них така манера звертатися “Брат, братику”…. І саме ці “братики” перші почали виставляти світлини на підтримку “спецоперації”  і про те, що “треба потерпіти”. Вони всі заслужені, зрозуміло, що одні хочуть мати лояльність, інші – в списки “Єдиної Росії”. Вони побігли виконувати наказ на підтримку війни, як стадо баранів. А потім будуть клипати очима: “А що сталося, я ж просто спортсмен!”. В мене єдине бажання – набити морду таким “братикам”, якщо вони трапляться на шляху! Якщо цього не зроблю я, то хтось інший точно їх спіймає.

Я зрозумів, що на 99% все, що кажуть росіяни – це фейк. Ця країна складається з фейків. У них крейсери горять від  недопалків! В мне є товариш, який давно живе в Україні, а батьки – в Криму. І вони не можуть спілкуватися, тому що не вірять власному сину, коли він розповідає їм правду про війну. Мараз крєпчаєт. Я бачив відео, де мати зі сльозами на очах розповідає, що її син загинув, але вона все одно підтримує загарбання України. Як це пояснити?

– Президент Національного Олімпійськго комітету Сергій Бубка  досі не може набратися сміливості і заявити, хто саме напав на Україну. Що йому заважає?

– Я його про це питав у спілкування зумом і відповіді не отримав. Людина займає публічну посаду, яка забов’язує чітко називати речі своїми іменами. Натомість Бубка півтора місяці після початку нової хвилі окупації взагалі ніде не з’являвся, а потім  дуже абстрактно висловився за мир,  не назвавши ворога ворогом.(Бубка заявив, що виїхав з України до Європи. І повідомив про те, що його 86-річна мати знаходиться у Донецьку. 26 квітня він засудив вторгенння Росії в Україну та підтримав вісторонення росспортменів. – Країна)

Ваш батько – руандієць. У 1994 році в результаті війни між хуту та туттсі в Руанді винищили мільйон населення. Ті події мають схожість з геоцидом, що сьогодні відбувається в Україні?

– Звісно, руандійський конфлікт мав інше коріння, і базувався на колоніальних розбірках, але так само безвинно  загинула величезна кількість людей. І це страшно. Я доволі особисто сприймаю руандійську війну, тому що мій батько змушений був повернутися на батьківщину з Києва, де він навчався на конструктора-літаків,  після того як його призвали до армії. А потім він загинув, і я жодного разу його так і не побачив.

– А якщо подивитися на цю історію  більш маштабно. Сьогодні блокують Маріуполь і світ не втручається, не відправляє туди своїх миротрців. Так само в Руанді не було вчасної реакції?

– З цього  боку  дійсно дуже показова історія, і це свідчить про неефекстивність багатьох відомих миротворчих організацій. Як і зараз в Україні, в Руанді тридцять років тому першими країну покинули представники всіх посольств, міжнародна спільнота зволікала щось вирішувати. Хоча насправді розібратися у тодішніх подіях в Африці було ще значно легше – там фактично не  було ніякого сучасного вогнепального озброєння, людей вирізали мачетами. Європеці могли заподіяти такій величезній кількості жертв, якби вчасно втрутились  у конфлікт.

Тепер ситуація в значній мірі повторюється, але вже не десь  далеко на африканському континенті.  Зараз нам в Україні  не закривають небо, боючись  наслідків. Ми стали щитом Європи. Хоча б зброї достатньо дали, щоб ми могли всіх захищати і викидати росіян геть з наших кордонів.

– Ви відвідали Бучу майже одразу після її звільненя від окупантів….

–  Моя мама мешкає неподалік у селі Білологодка, і я розумів, що все це жахіття могло статися і з нею, з моїми близькими родичами. Я спілкувався з бучанцями, які розповідали про звірства, що коїли росіяни. Один хлопець  поділився тим як місяць сидів у підвалі і чув на власні вуха. як рострілювали людей. З семи чоловіків, які з ним були, вижили лише двоє. Шокує, коли він уточнював, що людей вбивали  прямо на сходових клітинах. А  після молоденький  російський строковик, по суті п’яний б підліток у формі, кинув гранату у загиблих. Тіла розрвало на шматки і їх ховали окремими частинами.

– Жане, чому для Вас було важливо побачити  свідків цього жахіття на власні очі?

– Ми поїхали аби привезли людям допомогу. Коли вперше потрапили в Бучу, то люди  тільки почали виходити з укриттів, за день зустріли максимум десять цивільних на вулицях і кілька військових машин. Я опинився ніби у грі “Сталкер” – була суцільна тиша навкруги. Вже наступного разу мешканців, яким ми передавали продукти значно побільшало.

– Наразі вже звертаються люди, які хлотіли б відновити знинщену спортивну інфраструктуру у містах?

– Думаю, про це рано думати, людям потрібно відновити дах над головою.  Ще проходять розмінування, досі підриваються автівки на дорогах. В мене є знайомий, який приїздить до свого будинку, де немає світла, аби зберегти оселю від мародерів. Мало  того, що росіяни все повиносили,  є і серед місцевих охочі поживитися. Відновлення спортивних майдачиків буде  після перемоги, а поки ще зарано про це думати – може початися друга хвиля ескалації, і все знову знищать ракетами.

– Наразі Ви допомогли придбати кілька позашлявиків для армійців.

–  Так, був запрос від  військових з передової, які мали потребу в автівкаїх. У мене є багато знайомств по всьому світі,  часто питають, як можна долучитися, задонейтити кошти для потреб української армії. Конкретно в цьому випадку гроші зібрали у США, а ми на них придбали автівки. Була певна бюрократична процедурау два-три тижні  з офіційною передачею, але вже все вирішене – авто поїхали на Схід. Загалом, з закордону передають бійцям рації, розгрузки через мене. Хоча насправді легше все логістично придбати а місці, ніж завозити речі.

– Дуже тішить, що Ви сприяєте волонтерській діяльності, і  не фотографуєтеся у пікселі з калашом, як роблять деякі ваші колеги з Верховної Ради, які не мають безпосередньо до фронту жодного стосунку.

– Я цього не розумію, але люди  лайкають такі світлині у чистій військовій формі, і це мотивує робити нові знімки. Маю таких знайомих, які тільки те і роблять, що видають контент з автоматом у обіймах. При цьому ці люди перебувають не те що не на передовій, а навіть не в Києві. А всі ці надписи “Всіх порвемо!”….. А є і ті, хто вірить такому безглуздому піару. І буде справді неприємно, якщо подібні “вояки” отримуватимуть  посвідчення учасника бойових дій, як це було за часів війни на Донбасі. І розказуватимуть, що доклалися до перемоги. Їм має бути соромо перед тими, хто справді воював.

Текст: Олена Солодовнікова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.