"Не дозволяється змінювати авторство." Звіт з майстерні, в якій відновлюють цінні артефакти.

Протягом року повномасштабного конфлікту Росія завдала шкоди майже двом тисячам об'єктів культурної спадщини України. Артефакти, які витримали століття пожеж, зміни імперій і різних епох, тепер потребують захисту від російських ракет.

РБК-Україна побувало у майстернях Національного науково-дослідного реставраційного центру України й розповідає, як тут щодня рятують культурну пам'ять від знищення.

По ту сторону дверей реставраційних ательє.

Крізь великі вікна майстерні пробивається яскраве проміння, але реставраторам його замало - над кожним столом горять лампи. Світло падає на потемнілі ікони, потріскане дерево експонатів й старі полотна.

У білих халатах люди працюють тихо. На столах розташовані десятки пензлів, баночки з хімікатами, шпателі та інші інструменти, призначення яких може бути важко зрозуміти з першого погляду. В повітрі відчувається легкий аромат, схожий на фарби або розчинники. Саме в цих майстернях Центру реставрують музейні експонати, які десятиліттями піддавалися впливу часу, а тепер ще й наслідкам війни.

"Реставрація - це дуже особливий і тонкий процес. Її мета - не зробити річ "новою", а зберегти її справжню історію, показати з якого вона часу", - пояснює заступниця генерального директора з науково-реставраційної роботи Тетяна Бичко.

З моменту початку вторгнення до звичайних обов'язків центру додалося нове завдання - захистити музейні колекції від наслідків війни. Реставратори почали активно підтримувати музеї в підготовці до евакуації. За цей період експерти оглянули 23 тисячі експонатів, з яких понад 5600 були успішно відреставровані.

"Перед початком великої війни наша діяльність базувалася на п'ятирічних планах. Але вторгнення кардинально змінило наш підхід. Ми почали співпрацювати з музейниками, допомагаючи їм у перевірці експонатів, їх упаковці та евакуації. Під час оцінки колекції "Хортиці" ми виявили, що одна з ікон початку ХІХ століття не витримає евакуаційних умов. Тож ми вирішили перевезти її до Києва для відновлення", - ділиться Тетяна, ведучи нас до сусіднього столу.

Фото: Заступниця генерального директора з науково-реставраційної роботи Тетяна Бичко (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Там художниця-реставраторка акуратно веде тонкий пензель по контурах святих на іконі "Таємна вечеря". Зазвичай подібні довгі ікони створюють на полотні, проте цей майстер-аматор обрав металеву основу. Іржа вже пошкодила частину зображення, а краї металу піднялися вгору.

"Автор залишився невідомим. Народні іконописці не підписували своїх творів, бо це вважалося гріхом", - каже реставраторка.

Сюжет цієї "Таємної вечері" теж незвичний: крім Ісуса та апостолів, по краях зображені Святий Миколай і свята Варвара. Втім, для українського іконопису це не дивина.

"Іконопис в Україні та сакральне мистецтво в цілому мають свої унікальні риси, які суттєво відрізняються від загальноприйнятих канонів. Наші художники часто ідуть врозріз з жорсткими правилами, зберігаючи лише окремі елементи традиції. Це стосується як народного, так і професійного іконопису, яким оформлювали церкви. Український іконопис вирізняється своїм неповторним стилем, що є однією з основних ознак, яка відокремлює його від російської традиції," - зазначає Тетяна.

Перед тим, як реставратор почне працювати з пензлем, кожну ікону спочатку ретельно "просвічують". Якщо виникають підозри, що під верхнім шаром може бути прихований більш старий живопис, експонат направляють на рентгенівське обстеження.

Таким чином, експерти досліджують можливість доступу до первісного шару. Іноді для оцінки стану металевої основи необхідно провести рентгенографію, щоб з'ясувати, чи є наскрізні ушкодження або ж деформації обмежуються лише поверхнею.

"В даний момент я зміцнюю з'єднання між основою і фарбовим шаром, щоб запобігти його пошкодженню під час вирівнювання ікони. Після цього вона буде закріплена на новому підрамнику", - ділиться своїми думками художниця-реставраторка олійного живопису другої категорії Катерина Шостка, не зупиняючись у своїй роботі.

Він роз'яснює, що перед початком реставраційних робіт експонат пройшов процедури фотофіксації та хімічного аналізу. Ці етапи дозволили встановити склад фарб та орієнтовний час виготовлення ікони. Однак, реставратори не планують застосовувати старовинні фарби, намагаючись максимально точно відтворити оригінал.

Зображення: Катерина Шостка, художниця-реставраторка олійного живопису другої категорії, працює над відновленням ікони "Таємна вечеря", що датується XIX століттям. (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

"Олійні фарби починають змінювати свій відтінок вже в перший рік після висихання. Тому їх використання в даний момент не має сенсу. Крім того, в традиційному живопису не застосовували чисті пігменти, а використовували складні суміші. Слід лише трохи змінити пропорції компонентів, навіть на міліграм – і результат буде зовсім іншим кольором", - зазначає Тетяна.

Вона мимоволі підносить руку до ікони, але так і не торкається її - без рукавичок контактувати з експонатом не можна. За десятки років через її руки пройшли сотні робіт - від полотен італійського майстра ХVI століття Караваджо до творів сучасних авторів. А свою першу реставрацію - портрет Енгельгардта роботи Тараса Шевченка - Тетяна пам'ятає й досі.

"Я завжди відчувала особливу пристрасть до складних проектів. Шукала можливості взятися за роботи, які становили справжній виклик для реставратора. Мене дивує, коли люди говорять: 'Я за таке не зможу взятися'. У нас, навпаки, чим складніші завдання, тим більше інтересу, - ділиться думками Тетяна. - Проте нині я більше зосереджена на адміністративних справах."

Живопис навиворіт

Ікони - лише частина того, над чим сьогодні працюють реставратори. За сусіднім столом відновлюють рамку для фотографії XIX століття із Чернігівського музею.

"Такі речі дарували молодятам із побажаннями щастя в шлюбі. Зараз триває етап тонування. Основа вже укріплена, тріщини склеєні. Тепер відновлюємо втрачені фрагменти живопису. Для цього використовуємо спеціальну плівку, яка ізолює новий шар від авторського, щоб не торкатися оригіналу", - пояснює художниця-реставраторка олійного живопису першої категорії Ганна Шустіна.

Вона обережно наносить ледве помітні мазки з внутрішньої сторони тріснутого скла, на якому зображені дві голубки, що кружляють над квітами. Це реверсний живопис, де фарба наноситься не зверху, а знизу.

Найскладніше, пояснює Ганна, підібрати матеріал із коефіцієнтом заломлення світла, максимально наближеним до скла. Інакше навіть якісна реставрація буде помітною.

"Все виконується найделікатнішим пензлем, майже непомітними крапочками. На створення деяких експонатів витрачаються місяці праці," - зазначає вона.

Тетяна ледве чутно повідомляє нам: це надзвичайно делікатна справа. Доки Ганна не з'явилася в центрі, ніхто не наважувався займатися такою реставрацією.

Зображення: Митець-реставратор Ганна Шустіна працює над відновленням фоторамки, що датується XIX століттям (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Під покривом часу

На відстані кількох кроків від цього місця, мисткиня-реставраторка обережно за допомогою ватної палички по сантиметру очищає дерев'яну рамку ікони, що є частиною Дрогобицького іконостасу XVII століття, поступово видаляючи сажу.

"Реставрація темперного живопису є надзвичайно складним процесом. Темпера вкрай чутлива до вологи. Необхідно одночасно зміцнювати фарбовий шар і дуже дбайливо видаляти товсті нашарування кіптяви, бруду та інших забруднень," - коментує художниця-реставратор Анастасія Богдан, нахилившись над іконою.

Для очищення застосовують безліч різних розчинників. Кожен артефакт вимагає особливого підходу. Навіть різні частини однієї ікони можуть оброблятися різними засобами.

"Найголовніше правило - у жодному разі не пошкодити авторський фарбовий шар. Це найгірше, що може зробити реставратор. Саме тому ми працюємо дуже обережно", - наголошує фахівчиня.

Серед різних контейнерів з реактивами та пензлів виділяється інструмент, що нагадує маленький паяльник, проте має плоску металеву "основу".

"Це - каутер", - усміхається реставраторка. - "Функціонує він подібно до праски. Його застосовують для зміцнення фарбового покриття та вирівнювання матеріалів".

Анастасія знову занурюється у творчість. На її полотні поступово вимальовується образ Богородиці з немовлям. Я запитую, як працювати над іконою, що стала об'єктом молитви для багатьох поколінь. Чи існують якісь особливі обряди, які вона виконує перед початком роботи?

"Передусім, це предмети культури. Ми ставимося до них як до пам'яток, які потрібно зберегти, а не як до предметів культу", - трохи ніяковіючи відповідає Анастасія.

Зображення: Анастасія Богдан, художниця та реставратор, працює над відновленням іконостасу XVII століття з Дрогобича (фото Андрія Пузанова, РБК-Україна).

Зовсім поряд лежить ще одна частина іконостасу. Його реставрація принесла несподіване відкриття - під верхнім шаром живопису знайшли значно старіші зображення.

"Рентген не показав жодних аномалій. Проте, коли реставраторка розпочала свою роботу, під верхнім шаром виявився оригінальний живопис. Він був лише тонко покритий більш пізнім шаром. На деяких ділянках вдалося його відкрити, і стало помітно, що він значно тонший, витонченіший та ближчий до того, що задумував автор", - розповідає Тетяна.

Додає, що одна із найбільших проблем - те, що над іконостасом одночасно працюють кілька реставраторів.

"У кожного - власний досвід, свої прийоми й своє бачення. Найскладніше, кажуть тут, зробити так, щоб після років спільної роботи глядач бачив не окремі відреставровані фрагменти, а цілісний твір", - підкреслює Тетяна.

Ремесло, яке передають із рук у руки

Відходимо углиб майстерні: тут зберігаються предмети з різних музеїв України, деякі ще чекають своєї черги на реставрацію.

"Ми займалися роботою в Путивлі, де надавали допомогу музею в евакуації його колекції. Найбільш пошкоджені експонати були направлені на реставрацію. Це справді важка тема для нас. Нам катастрофічно не вистачає кадрів. Ми єдиний центр такого масштабу в Україні. В спільноті з нашими відділеннями у Львові, Харкові та Одесі нараховується близько 200 реставраторів, і цього явно недостатньо," - зазначила заступниця генерального директора.

У навчальних закладах готують переважно реставраторів олійного та темперного живопису, проте кількість випускників у цих спеціальностях є обмеженою. В результаті, існує серйозний дефіцит інших фахівців у цій галузі.

"У нашій організації практично не залишилося фахівців у галузі реставрації графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, порцеляни, текстилю чи металу. Водночас відчувається нестача вакансій. Коли в 2022 році кілька наших співробітниць евакуювалися разом із дітьми, ми вирішили залучити студенток магістратури, таких як Катерина та Анастасія. Саме тоді з'явилася можливість прийняти нових працівників."

Зображення: У Центрі проводять реставраційні роботи над музейними артефактами з різних куточків України (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Старшим реставраторам доводиться передавати досвід молодим. У відділі порцеляни працює фахівчиня, яка навчалася у реставратора, що прийшов у Центр ще у 1975-му. Тепер уже вона сама навчає інших. Така ж ситуація і у відділі металу.

Тетяна стверджує, що альтернативи не існує. Молодих фахівців залучають до відділів і навчають їх прямо в процесі роботи. Це нагадує стародавню практику, коли художники приймали учнів під своє крило.

"Найголовніше тут навіть не руки, а очі реставратора - його бачення, якою має бути річ після відновлення. Справжній реставратор просто це відчуває. Він має знайти той баланс, коли річ стає доглянутою, але при цьому зберігає свій вік і свою історію. Інакше її можна просто перемалювати, і тоді вже ніхто не зрозуміє, якого вона часу прийшла і яку долю мала. Але автора переписувати не можна", - наголошує Тетяна.

Ще одна майстерність реставратора - вміння розпізнати фальшивку.

"Існують дуже якісні фальшивки. Приблизно двадцять років тому до нас потрапила невеличка робота на дерев'яній дошці. Це був вражаюче виконаний голландський натюрморт. На перший погляд, все виглядало ідеально, але після проведення хімічних аналізів ми виявили, що це підробка. І хоча вона не сучасна, а датується серединою ХХ століття. Ми надали музею висновок, що це не той артефакт, яким його тривалий час вважали," - розповідає реставраторка.

Розмову перериває повітряна тривога - на Київ летять ракети. Спускаємось у коридор уже під звуки роботи ППО. Експонати залишаються на місцях.

"У жовтні 2022 року ракета потрапила в дитячий майданчик, розташований прямо перед нашою будівлею. Ми тоді залишилися в безпеці, оскільки були у внутрішньому дворі. Від вибуху у мене відкрилося вікно, а на першому поверсі обвалився гіпсокартонний стеля. На щастя, серйозних ушкоджень вдалося уникнути," - ділиться своїми спогадами Тетяна.

Зображення: Відновлення експонатів може займати кілька місяців (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Під звуки сирени – дослідження культурної пам'яті.

Перечікуємо тривогу. Тетяна згадує, як рятувала перші експонати від вибухів на початку повномасштабної війни.

"Уже у квітні 2022 року ми поїхали у своє перше відрядження - до Чернігівського художнього музею. Там жили з тиждень й одразу реставрували експонати, які постраждали від вибуху біля музею", - говорить реставраторка.

Практично з перших днів вторгнення Центр отримав підтримку від ЮНЕСКО, а також міжнародної організації ALIPH, що спеціалізується на захисті культурної спадщини, яка постраждала внаслідок війни.

"Вони надали нам не тільки фінансову, але й моральну підтримку. Ми усвідомлювали, що не залишилися наодинці. Завдяки їхній допомозі ми мали можливість вирушати у відрядження та працювати безпосередньо з пошкодженими цінностями," - зазначає заступниця.

Підкреслює, що в центрі зберігають не лише артефакти давніх епох, а й сучасні експонати.

"Культурна цінність не обмежується лише живописом або іконами. Ми також працюємо з експонатами Музею Голодомору. Це в основному побутові речі, що стосуються цієї трагедії, які, хоча й не мають художньої цінності, все ж є невід’ємною частиною нашої культурної пам’яті. Наші відділи, що займаються тканинами, металом та меблями, активно досліджують ці предмети," - зазначає Тетяна.

Однією з найновіших експозицій у Центрі є твір британського вуличного художника Бенксі під назвою "Старий у ванні". Щоб насолодитися цим мистецьким твором, ми прямуємо через двір до графічної майстерні.

При першій спробі вимкнути сигналізацію це не вдається, і вже незабаром з'являється охоронець. Система безпеки спрацьовує миттєво. Це й не дивно, адже роботи Бенксі оцінюються щонайменше в мільйон доларів, а під час аукціонів ціни на деякі з них досягають десятків мільйонів.

"Цю роботу ми зняли з стіни зруйнованого будинку в Горенці у 2022 році. Ми вирушили туди і влаштували справжній скандал, щоб домогтися демонтажу: малюнок знімали під час дощу, він вже покрився пліснявою, адже довгий час залишався без жодного захисту," - ділиться Тетяна, знімаючи захисний папір з роботи Бенксі.

Зображення: Творіння Бенксі наразі підготовлюють до відновлення (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Вирізаний штамток шпалерів разом із графікою британського художника лежить на величезному столі. Над ним потужна вентиляційна система.

У кутку приміщення розташована камера, призначена для очищення експонатів від грибкових утворень. Вона нагадує бокс, в якому доглядають за недоношеними дітьми. Реставратори виконують свою роботу, користуючись спеціальними рукавами, а ефективна система вентиляції видаляє всі спори грибків, що дозволяє уникнути їх вдихання.

"Взагалі філософія мистецтва Бенксі - не про довговічність. Але для нас це вже частина історії, тому ми вирішили зберегти цю роботу. Зараз експонат проходить підготовку до повноцінної реставрації у відділі графіки", - зазначає Тетяна.

Творіння Бенксі є власністю Гостомельської районної військової адміністрації. Подальша доля цього мистецького твору залишиться на їхньому розсуді.

"Найлогічніше було передати роботу Бенксі до Музею війни. До слова, роботи французького вуличного художника Гемі (більш відомого як C215) у Бородянці зараз теж поступово осипається. А роботи італійського митця Tv Boy, який робив колажі у наших містах, вже втрачені. Коли ми приїхали їх дослідити, від них практично нічого не залишилося. Це мистецтво дуже швидкоплинне", - каже заступниця.

Зображення: Тетяна Бичко: "В Україні вже існує власна школа реставрації. Ми давно обрали свій шлях" (Андрій Пузанов, РБК-Україна)

Не можна забувати й про ті втрати, які виявилися незворотними. Тетяна особливо підкреслює, що серед найтрагічніших втрат є музей у Горлівці, а також колекції музеїв Луганщини, які продовжують перебувати під російською окупацією з 2014 року.

"Це був справжній скарб західноєвропейського мистецтва. Україна втратила частину цих колекцій, навіть не встигнувши їх належно зафіксувати. А що вже говорити про незвичайні музеї Херсона та Криму - про це й зовсім краще не згадувати," - зітхає Тетяна.

Вона на мить зупиняється, обводить поглядом майстерню, а потім говорить:

"У мирний час нам не завжди вдавалося впоратися з усіма завданнями, а після війни це стане справжнім викликом... Проте важливо зазначити, що в Україні вже існує власна школа реставрації. Раніше вважалося, що ми є майже філією Росії, і багато хто вчився там. Але ми давно обрали свій шлях. Я сподіваюся, що наша школа продовжить існувати. Найбільше питання зараз - скільки культурних цінностей нам вдасться врятувати?"