Конфлікт косоварів та сербів не ґрунтується на релігійних розбіжностях. Це про розуміння свободи

Конфлікт косоварів та сербів не ґрунтується на релігійних розбіжностях. Це про розуміння свободи

Чи Косово  остаточно відновилось після війни,  як сталось, що  мусульманською країною керує жінка і  чому у Приштині роблять найкращу каву  —  у авторській колонці розмірковує Олена Солодовнікова.

«Хероіна», – кричить в мій бік підліток і, посміхаючись, робить вигляд, що протикає шприцем свою руку. Я  й справді стою  під величезним сучасним  пам’ятником у вигляді жіночого обличчя, де написано «хероіна», тобто героїня. Від кожного фрагменту  лиця виблискує сонце. Скульптура складається з більш ніж 20000 медалей з зображенням жінок.  І, звісно, що монумент присвячений не  наркотикам, а косов’яркам, які постраждали від війни.  Зокрема, тим, хто  потерпав від сексуального насилля.  

«Упродовж  десяти років після війни зґвалтування було  у Косово темою, яку намагалися оминати публічно. Мусульманки воліли не  розповідати про такі речі, бо ризикували втратити родину. Це вважалося соромом. І лише згодом жертви насилля почали  ділитися своїми історіями з психологами та правозахисниками»,  – пояснює Фаріде Рушиті, яка заснувала у Косово реабілітаційний центр  для людей, які постраждали від сексуальних знущань. Серед жертв, які звертаються сюди за допомогою, є і чоловіки.

Столиця Косово Приштіна схожа на затишний вулик, де на кожному кроці  натрапиш на кав’ярню зі смачним мак’ято. На каву запрошують  упродовж всього дня аби поговорити про справи. Часто меню у таких закладах відсутнє, тому про ціну варто питати заздалегідь . І одразу розраховуватися, адже за  півгодини прайс може зрости на третину.  Так саме, тут обачливо не вказують розцінки у фруктово-овочевих лавочках – все змінюється в залежності від покупця до покупця.  Тому торгуватися можна і треба.  Але це не про хитрість, а про східний стиль життя.  Часто косовари проявляють гостинність  — скажімо до дьонеру можуть безкоштовно запропонувати айран.

У Приштині водії, не соромлячись, запарковуються на і без того вузьких  тротуарах. Керовці постійно сигналять і підрізають – пропускати пішоходів не заведено, на знак поваги можуть  хіба що різко пригальмувати за кілька сантиметрів від вас на пішохідному переході.  Постійні клаксони змішуються зі звуками молитви з мечеті.

«Тим не менше, у нас дуже рідко бувають аварії. Водії звикли само організовуватися, з того  часу як після війни зовсім не працювали світлофори та освітлення. У нас панує контрольована анархія», – посміхається Адем Сулеймані. Один з його дідусів був мером маленького албанського містечка, ще один  – партизаном, інший –  побудував мечеть. Сам Адем ідентифікує себе як атеїста, його дружина – католичка. Масивний католицький храм прикрашає центр Приштини і  носить ім’я Матері Терези, яку шанують за її албанське походження. На честь «Нені Терези» назвали і центральний пішохідний бульвар. Неподалік святині католиків стовбичить величезна закинута цегляна церква – її побудували серби,  рейдернувши  територію місцевого університету. Але відкрити святиню не встигли, їх  прогнали  після закінчення війни.

«Наш конфлікт з сербами не ґрунтується на релігійних розбіжностях. Це про розуміння свободи. Головна різниця між нами в тому, що косовари завжди відстоюють свої права, протестують. А серби, якщо їм наказати вистрибнути з вікна, – одразу це зроблять, не сперечаючись», – вважає Адем.

Потім він довго пояснює сутність окремої сучасної ісламської течії бекташизм – це духовне вчення включає у себе магічні ритуали, його сповідують 2, 5% албанців. Це такий собі таємний орден, що був заборонений у Туреччині за часів Ататюрка і отримав головну штаб-квартиру у Албанії.

Щодо більш класичного ісламізму у Приштині жінки вочевидь не відчувають себе пригнобленими,  на вулицях більшість з них не носить хіджаб, хоча його  продають у багатьох крамничках. Так само для мусульманок відкрита купа магазинчиків з розкішними «бальними сукнями», що вже давно не користуються  таким попитом у європейських містах. Крім того, у мережевому маркетплейсі перший поверх – з чоловічим одягом, а жіночий розміщується на другому – вірогідно, маркетологи вважають, що чоловіки більш платоспроможні. Хоча всі розмови про патріархальне суспільство закінчуються, коли згадати, що вже вдруге поспіль Косово очолює президентка.

Зараз у руля республіки молода юристка  Вьоса Османі, яка навчалася у Пенсельванії. Вочевидь, парасолька США дуже важлива для косоварів. Поряд з місцевим прапором вивішують американський, на одній з будівель  розміщено маленьку копію статуї Свободи, а в центрі є невелике погруддя конгресвуменки Мадлен Олбрайт  –  два десятиліття тому вона активно відстоювала визнання  незалежності республіки. Втім ЄС  і досі не на прийняв Косово до родини через що громадяни мають  місяцями стояти в чергах, щоб отримати візи до Європи. Україна так само не визнала Косово, побоюючись з порівнянням  балканської  республіки та сепаратистських ЛДНР. Хоча на відміну від квазі-республік з їх рейковими референдумами Косово свою незалежність  підтвердило у міжнародних судах.

«Я  була у Києві три роки тому, і закохалася в це місто. Отримала там більше натхнення ніж в Америці. На відміну від  моїх друзів я не мала проблеми з візитом до вас, бо маю македонський паспорт», – ділиться враженнями Дафіна Халілі. Перед початком нової гарячої фази війни з Росією Україна все ж визнала саме косовські паспорти, хоча це і не статус незалежності республіки, але крок назустріч.

Косовари вкрай щемливо сприймають російсько-українську війну. Багато з них посилаються на відчуття дежавю – вони проходили ті самі випробування, але боролися не з росіянами, а з сербами. На Балканах так само відбувався геноцид місцевого населення. Косовари ненавидять колоніальне зверхнє ставлення сербів, які так само як прихильники руського мира не вважають за потрібне вивчати албанську мову, роками живучі поруч з албанцями.

Тепер українці схожі на албанців і тим, що чи не більше третини з косоварів, втративши домівку, не повернулись до країни. Вони почали робити бізнес у Європі, очолюючи численні кампанії, які будують у містах інфраструктурні об’єкти, встановлюють сантехніку і наводять інший  лад у побуті.  Саме  ці бізнесмени-діаспоряни  спонсорують лобістів Косово у світі, зокрема в США. Тут  також є заробітчани, які  надсилають гроші родинам.

«У нас роблять найкращу каву, бо баристи мають університетську освіту. Влаштуватися на роботу за фахом у Косово буває проблемою», –  констатує Адем, допиваючи мак’ято. У Приштині  так називають велику і маленьку чашку кави з молоком. І вона дійсно смачна.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.